НАРОДЖЕННЯ ТЕАТРУ. 1917-1921
Історія мистецьких подій, як і будь-яке художнє явище, невіддільне від тих суспільно-політичних реалій, в яких вони відбуваються. В першу чергу це стосується такого широкопластового духовного вияву як театр.
У перші дні становлення молодої незалежної держави в 1917 році Україну та її столицю Київ залив справжній вибух національної художньої активності, в якому домінуючою була нова театральна заява.
У рамках цих подій при Троїцькому народному домі в Києві зорганізовується Комітет українського національного театру, який згодом був трансформований у державну структуру, яку очолив драматург і політичний діяч В.Винниченко.
Стараннями Комітету УТН у серпні того ж року був створений перший державний театр України – Український національний театр, що об’єднав акторів мандрівних труп І.Мар’яненка, Т.Колісниченка, І.Сагатовського. Новоутворений осередок складали митці найвищого рівня. З-поміж них актори Л.Ліщинська, Г.Борисоглібська, К.Лучицька, І.Мар’яненко, І.Сагатовський, режисери М.Вороний, Г.Гаєвський, І.Мар’яненко, І.Сагатовський, музиканти О.Кошиць, В.Верховинець, художники М.Бойчук, В.Кричевський.
16 вересня 1917 року в приміщенні Троїцького народного дому новий театр розпочав життя п’єсою В.Винниченка “Пригвождені”. Однак, поступальний розвиток театрального руху неодноразово переривався політично воєнними протистояннями в Україні 1917-1919 років. Зокрема це привело до періодичних зупинок, а потім в 1918 році до реорганізації в Державний народний театр. В силу постійних змін урядів в столиці Державний народний театр в 1919 році перейменовується на Український народний театр, а згодом просто в Народний театр.
Державний народний театр продовжував традиційну лінію Українського національного театру. В склад трупи входять провідні українські митці – М.Заньковецька, В.Любарт, О.Полянська, Г.Маринич, Б.Романицький, а також талановита молодь. У такому вигляді ДНТ під фаховим керівництвом П.Саксаганського працював до 1922 року.
ТЕАТР У МАНДРАХ. 1922-1930
Початок 1920-х років відкрив нову сторінку театру, пов’язану зі специфічною радянською системою. У 1922 році його було переіменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через декілька місяців на Театр ім.Марії Заньковецької. Керівництво колективу, режисери О.Корольчук та Б.Романицький в непростих умовах розпочали творчий рух нового об’єднання.
Досить скрутне економічне становище змусило театральний колектив поїхати у довготривалі гастролі по містах України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Взагалі за вісім років цього “мандрівного” періоду актори театру відвідали близько ста об’єктів і представили велику кількість вистав, виступів, лекцій і т.д.
У репертуарній афіші були “Гайдамаки» Т.Шевченка, “Лихоліття” Г.Хоткевича, “Чорна рада” С.Черкасенка, “Розбійники” Ф.Шиллера, “Ревізор” М.Гоголя, “Тартюф” Ж.Б.Мольєра, “97” М.Куліша, “Отелло” В.Шекспіра, “Мірандоліна” К.Гольдоні, “Примари” Г.Ібсена, “Мазепа” Ю.Словацького, “Р.У.Р.” К.Чапека тощо.
У творчому колективі яскраво проявили свій талант режисери Б.Романицький, О.Корольчук, П.Саксаганський, І.Богаченко, О.Загаров, Л.Курбас, Д.Козачковський, Т.Лучко, М.Донець, І.Крига, художники І.Бурячок, П.Погрібний, І.Таран, А.Резніков, М.Санніков, І.Жилаєв, Г.Орлов, К.Панадіані, І.Богданович.
Не дивлячись на складний і драматичний період 1920-30-х років, коли театральне мистецтво перебувало під пресом жорстокого ідеологічного контролю, митцям вдавалось творити справжнє мистецтво, що викликало як прихильні відгуки критиків, так і наступну зміну статусу театру.
ЗАПОРІЗЬКИЙ ПЕРІОД. ВІЙСЬКОВІ ЛИХОЛІТТЯ. 1931-1944
З 1931 року театр ім. Марії Заньковецької набуває державний статус, отримуючи стаціонарну прописку в Запоріжжі. Саме тут сконцентрувалась прогресивна тогочасна науково-технічна думка в будові Дніпрогесу та всезагальній індустріалізації. Зрозуміло, що і на театральний репертуар був накладений відповідний відбиток. Тому-то одними із перших вистав стали п’єса Г.Кобеця “Гута” та “Комуни в степах” М.Куліша, де піднімалися властиво соціалістичні проблеми.
Поступово цей ейфорійно-комуністичний напрям вдалось дещо стишити, і глядачі з приємністю відвідували “Доходне місце” О.Островського, “Весілля Кречинського” О.Сухово-Кобиліна, “Марусю Чурай” І.Микитенка, а також відновлені постановки “Мартин Боруля” І.Карпенка-Карого, “Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці” М.Старицького, “Наталка-Полтавка” І.Котляревського.
Взагалі запорізький період відзначився рядом визначних здобутків при постановці творів світової та національної класики. Завдяки натхненній і самовідданій праці у золоту спадщину української культури ввійшли драматичні твори І.Кочерги, І.Микитенка, О.Левади тощо. В процесі роботи підтверджували чи здобули визнання актори Б.Романицький, В.Любарт, В.Яременко, В.Данченко, В.Полінська, режисери І.Богаченко, В.Харченко, композитор О.Радченко, художники Ф.Нірод, Ю.Стефанчук.
Поступальний рух театру був пригальмований у 1941 році подіями Другої світової війни. В силу цієї ситуації колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім у Сибір. Тут в стародавньому місті Тобольську було поновлено професійну діяльність. Не дивлячись на відповідну військово-ідеологічну спрямованість вистав того часу, група однодумців з успіхом поновила окремі вистави українського національного репертуару, які демонструвалися в містах і містечках регіону, збираючи числену і вдячну аудиторію.
В середині 1943 року колектив у повному складі переїздить до міста Новокузнецька на Кузбасі, де продовжує свою роботу. Окрім того на базі театру створюються театрально-концертні бригади, що обслуговують армійські підрозділи, лікарні.
В цих воєнних умовах вдалося зберегти практично весь основний кістяк театру, перед яким вже з 1944 року розпочиналася нова історія.
ЛЬВІВСЬКИЙ ПЕРІОД. 1944-1990
Несподіваний поворот у долі театру ім.Марії Заньковецької приніс 1944 рік. Урядовим рішенням колектив було переведено на постійну працю у древній Львів.
До галицької столиці переїхали практично всі провідні митці – Б.Романицький, В.Яременко, В.Любарт, Н.Доценко, Ф.Гаєнко, К.Губенко, П.Голота, І.Овдієнко, Н.Половко, І.Слива, М.Пенькович, О.Писаревський, В.Данченко, В.Максименко, В.Полінська, режисери – В.Івченко, В.Харченко, художник – Ю.Стефанчук, композитор – О.Радченко. Згодом до трупи були запрошені місцеві актори І.Рубчак, Л.Кривицька. Прийшла в трупу талановита молодь – В.Аркушенко, Г.Босенко, О.Гай, Б.Мірус, К.Хом’як, Л.Каганова, С.Стадниківна та Я.Геляс.
50-ті роки позначилися творчим зростанням колективу, дякуючи головному режисеру Б.Тягну та режисеру В.Івченку. В репертуарі з’явились вистави: “Вій вітерець” Я.Райніса, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М.Кропивницького, “Лісова пісня” Л.Українки, “Гамлет” В.Шекспіра та “Фауст і смерть” О.Левади. Поряд працювали молоді режисери А.Ротенштейн та А.Горчинський. Успіх разом з акторами розділили режисери О.Ріпко, С.Сміян, М.Гіляровський, С. Данченко, В.Опанасенко, сценограф М.Кипріян, який ось уже 40 років є головним художником театру, а також завідуючий трупою Ю.Турчин, який працює з 1950 року.
60-ті роки театр поповнили талановиті актори В.Сумський, Г.Опанасенко, Б.Кох, Б.Антків, О.Гринько, В.Глухий, Л.Кадирова, Б.Ступка, С.Максимчук, В.Розстальний, Г.Плохотнюк, А.Корнієнко, Б.Козак, В.Коваленко, Ю.Брилинський, було запрошено до театру подружжя Ф.Стригуна та Т.Литвиненко.
70-ті роки були позначені талановитим керівництвом С.Данченка, в трупу влилися свіжі сили П.Бенюк, Є.Федорченко, Г.Шумейко, А.Хостікоєв склали молоду парость заньківчан.
В 1972 році театру було присвоєно звання “академічного”.
В.кінці 70-х трупу поповнили молоді актори: О.Бонковська, О.Гуменецька, Д.Зелізна, Г.Давидова, Л.Лев, В.Сікорський, Я.Юхницький, В.Яковенко, Л.Боровська, І.Бернацький, Л.Нікончук, Т.Бобеляк.
80-ті роки для заньківчан були важкі, але вистави режисерів А.Бабенко та А.Кравчука тримали високий рівень майстерності.
У 1987 році колектив заньківчан очолив Ф.Стригун. Хвиля піднесення національної свідомості вимагала не лише нового репертуару, але й нових відкритих форм розмови з глядачем. Заньківчани стають трибуною громадської думки, резонатором суспільних проблем, повертаючи в репертуар твори і теми, які були заборонені тоталітарною системою.
ТЕАТР У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ. 1991-2020
Становлення, чи правдивіше відновлення незалежності Української держави, що прийшло в 1991 році, відбулося вибухово. Ейфорія та розгубленість ішли поруч. Хвиля піднесення національної культури вимагала не лише нових нетрадиційних виразів, але і адекватної реакції публіки.
В цей непростий, перехідний період керівництво театру ім.М.Заньковецької вибрало можливо одне з найкращих рішень. Воно відкрило свої серця і двері для різних груп та об’єднаннь, розгорнуло широкоформатну панораму формовиражень (вечори, лекції, акції), дозволило найрадикальніші експерименти, в яких реальним критиком мав стати народ, а не функціонери від мистецтва.
Не вдаючись в деталі зауважимо, що театр попри зрозуміло професійно-фахову роботу став трибуною громадської думки, рупором нових ідей і заяв.
Вистави останнього десятиліття підняли творчий і мистецький рівень заньківчан: “Гайдамаки” за Т. Шевченком, “Безталанна” І.Карпенка-Карого, “Маруся Чурай” Л.Костенко, “Павло Полуботок” К.Буревія, “Ой, радуйся, земле…” (вертеп), “Народний Малахій” М.Куліша, “Ісус, Син Бога Живого” В.Босовича, “Ромео і Джульєтта” та “Гамлет” В.Шекспіра, “Шаріка” і “Гуцулка Ксеня” Я.Барнича, “Наталка-Полтавка” І.Котляревського, “Дядя Ваня” А.Чехова, “Ідіот” Ф.Достоєвського, трилогія “Мазепа” Б.Лепкого (інсценізація Б.Антківа), “Андрей” В.Герасимчука, “Пролітаючи над гніздом зозулі” Д.Васермана, “У неділю рано зілля копала” О.Кобилянської, “Коханий нелюб” Я.Стельмаха, “Неаполь – місто попелюшок” Н.Ковалик, “Мадам Боварі” Г.Флобера, “Криваве весілля” Г.Лорки, “УБН” Г.Тельнюк.
Неоднозначна реакція критики і публіки на ці речі є яскравим виявом демократії і свободи, що панує в творчих майстернях львівської Мельпомени.
Хвиля піднесення приводить до театру таких акторів, як Я.Мука, С.Глова, Р.Біль, Н.Лань, І.Швайківська, Т.Жирко, О.Гарда, І.Гаврилів, Р.Мервінський, О.Кузьменко, М.Максименко, В.Щербань, Л.Остринська, О.Самолюк, Н.Лісова, О.Огородник, О.Сікиринський, Я.Кіргач, Н.Шепетюк.
В січні 2002 року Президент України надав заньківчанам статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької і як наслідок – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Це сприяло творчому росту театру, активному мистецькому життю цього неповторного театрального колективу. Створення при Львівському Національному університеті імені Івана Франка факультету культури і мистецтв який очолив заньківчанин народний артист України академік Богдан Козак, сприяло приходу до театру цікавої творчої молоді, яка вже під час навчання сповідує істинно заньківчанські творчі принципи. Мирослава Солук, Мар’яна Кучма, Наталя Боймук, Юрій Хвостенко, Богдан Ревкевич, Андрій Сніцрачук, Назар Московець, Світлана Мелеш, Андрій Войтюк творять нове покоління за яким творче майбутнє театру.
Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був народний артист України, головний режисер Федір Стригун, який, у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським, визначав сучасне творче обличчя театру.
Акторський колектив відрізнявся сталістю у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили –
випускники акторського факультету, учні Богдана Козака, Федора Стригуна та Таїсії Литвиненко, які активно задіювалися режисерами у виставах театру.
Федір Стригун, у творчому доробку якого більше 130 ролей в театрі та кіно, був художнім керівником та режисером театру імені Марії Заньковецької з 1987 року. У його постановці з’явилося близько 70 вистав, серед них – біля 25 звернень до української класики. Ф.Стригун є визнаним майстром постановок класичних творів, одним з тих, хто шукає їхнє сучасне звучання не через
форму. Серед таких постановок: «Безталанна» І.Карпенка-Карого (1987 р.), «Гадамаки» за Т. Шевченком (1988 р.), «Хазяїн» І.Карпенка-Карого (1995 р.), «Доки сонце зійде…» М. Кропивницького (2001 р.), «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка (2009 р.), «Назар Стодоля» Т. Шевченка (2014 р.), «Різдвяна ніч» за М. Гоголем (2015 р.), інші. У 1990-х Ф. Стригун поставив
масштабні історичні полотна – трилогію «Мазепа» за Б. Лепким (1991-1992 рр.), дві вистави за творами В.Шекспіра – «Ромео і Джульєтта» (1993 р.) та «Гамлет» (1997 р.), ставив й твори сучасної драматургії;
Алла Бабенко – талановитий митець, режисер-експериментатор 1970-2000-х, одна з найбільш досвідчених режисерів України, яка перебуває у постійному творчому пошуку, незважаючи на вже більше ніж 50-річний стаж режисерської діяльності. Протягом 40 років в театрі ім. Марії Заньковецької випустила близько 100 вистав, заслуживши авторитет творця «театру для інтелектуалів»,
зорієнтованого не на масового глядача, а на вирішення складних естетичних завдань. За формальними ознаками у творчості А. Бабенко є два види постановок: психологічні та інтелектуально-експериментальні. Тема, до якої режисер звертається постійно – світ жінки та театр Чехова;
Вадим Сікорський почав свою роботу в театрі ім. Марії Заньковецької як актор: у 1978 закінчив студію при театрі, був успішним, зіграв багато різнопланових ролей, з 1989 року є черговим режисером театру імені Марії Заньковецької. Йому притаманне тяжіння до театральної умовності, метафоричності, деякі знакові для цього режисера постановки насичені яскравою театральністю, він є одним з небагатьох учнів Сергія Данченка. Поставив близько 40 вистав, більшість з яких мають трагедійне, драматичне
забарвлення, серед них: «Кармен» за П. Меріме (1991 р.), «Кнок» Ж. Ромена (1996 р.), «Тригрошева опера» Б.Брехта (1998 р.), «Криваве весілля» Ф.Г.Лорки (2000 р.), «Політ над гніздом зозулі» К.Кізі, Д.Вассермена (2002 р.), «Кайдашева сім’я» І.Нечуй-Левицького (2003 р.), «Амадей» П. Шеффера (2006 р.), «Троє товаришів» Е.М.Ремарка (2009 р.), «Історія коня» за Л. Толстим (2009 р.). Не раз звертався й до комедійних жанрів: «Моя професія – сеньйор з вищого світу» Д.Скарначчі та Р.Тарабузі (1998 р.), «Ханума» А.Цагарелі (2001 р.), «Хелемські мудреці» М.Гершензона (2006 р.), «Небилиці про Івана…» І. Миколайчука (2010 р.), «Гамлет у гострому соусі» А.Ніколаї (2012 р.). Окремою сторінкою творчої біографії режисера є постави на Камерній сцені.
Крім названих режисерів, як постановники протягом періоду 1990-2000-х у різні роки працювали: Г.Шумейко, Г.Воловецька, Т.Литвиненко, продовжують ставити вистави учні Ф.Стригуна – О.Огородник та Б.Ревкевич. Тривалий час художниками-постановниками театру були В.Бортяков, Л.Боярська, Н.Руденко- Краєвська, сьогодні в театрі працюють Н.Тарасенко та О.Оверчук.
У творчому складі театру ім. Марії Заньковецької – 24 артисти оркестру під керівництвом Богдана Мочурада.
У 2019 році розпочався період творчого переформування театру ім. Марії Заньковецької, який і досі триває. Сталим, як і у час свого заснування 100 років тому, залишається бажання досягнути найвищої мистецької планки, основою роботи та запорукою успіху вважаючи професіоналізм митців, невпинний творчий розвиток та прагнення бути потрібним своєму глядачеві. З вірою у
майбутнє, пам’ятаючи своїх легендарних предків – театр продовжує своє бурхливе життя.
Театр регулярно здійснює гастрольні поїздки Україною, а також впродовж останніх років розвиває міжнародну співпрацюи. Серед нещодавно відвіданих країн – Польща, Німеччина, Іспанія, Франція, Канада, Литва, Словаччина. Одним з результатів такої інтеграції в європейський культурний простір стало запрошення Національного театру імені Марії Заньковецькоїдо до підписання Декларації про заснування Міжнародного фестивалю мистецтв «Жешув-Кошице-Острава-Дебрецен-Львів-Тракай «ТРАНС/МІСІЯ». Проведення фестивалю має циклічний характер і щороку відбувається на базі чільного театру-засновнику з цих європейських міст. Перша фестивальна подія відбулась в Жешуві (Польща) в серпні 2018 році і кожного року подорожує до наступного міста-партнера. В 2019 році Національний театр імені Марії Заньковецької представив своє мистецтво у Кошице (Словаччина), зараз активно готується для презентації свого доробку у вересні 2020 року в Тракай (Литва) іє театром-партнером з організації Дому культури в м. Тракай. У 2022 році проведення такого фестивалю заплановано на базі Національного театру ім. М. Заньковецької у Львові.
До творчого складу театру станом на 2020 рік входять: 21 народні артисти України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівники культури України, інші талановиті особистості,
Театр не стоїть осторонь супільного життя. Впродовж останніх років чимало творчих проектів було представлено на Сході України та серед військових частин та госпіталей на теренах Львівщини.
