ДОЦЯ
Вхід на сцену Стрих – праворуч від головного входу до театру, вул. Лесі Українки 1. Зверніть увагу, що сцена Стрих розташована в мансардному приміщенні – вхід передбачений лише сходами.
Вікове обмеження – 16+ (ненормативна лексика).
Вистава за романом Тамари Горіха Зерня трепетно та сильно передає момент початку великої війни.
Оповідь ведеться від імені героїні-нараторки, яку велінням авторки ми називаємо Доця. Хоча раннє дитинство Доці пройшло в Донецьку, виросла вона та сформувалася як особистість на Рівненщині. По закінченню школи приїздить до Донецька, і залишається тут наполовину чужою, бачить реалії Донбасу дещо відсторонено через свою начебто нетутешність.
З початком російського вторгнення 2014 року місто в заціпенінні. Російські війська бажають стерти у ньому всі прояви українського патріотизму. Проте залишаються ті, хто ведуть боротьбу і надалі, щодня ризикуючи життям. Доця не обирала собі долю бути героїнею роману – за інших обставин могла б стати мисткинею, підприємницею, створити сім’ю. Але дії окупантів не дали можливості жодній людині у цьому місті бути стороннім спостерігачем.
Її мова – опозиційна, небажання жити в імперії зла – вроджене та органічне. І «вірусне» – друзі також не вагаючись підтримують українську сторону, згадуючи мову своїх прабабусь. Наша історія – про героїв серед нас. Сучасних волонтерів та волонтерок, що майстерно за плечима ворога збирають гроші, дістають, перевозять через блок-пости необхідний «нашим» товар – підтримують, прикривають, рятують. Кожна з перепитій на шляху героїв вистави цілком реальна – чи то побиття людей на донецькому Євромайдані, чи зупинка авто ворожим патрулем з патріотичними наклейками, чи порятунок чотирнадцятилітньої дівчини від озброєного конвоїра. І хоч могил більшості цих героїв ми не знайдемо – нас окрилює їхня сила та приклад. «Бо твої мертві на твоєму боці, і твої ненароджені теж тут, на правому плечі».
«”Доця” є документальною книгою настільки, наскільки це можливо для художнього твору»: всі герої мають прототипів, всі події траплялись насправді, хоч і не всі з тими самими героями. Англійською цей жанр називається faction (поєднання “факту” і “фікшин”), і можна не сумніватися, що саме йому належатиме мейнстрим у добу наростаючої інформаційної перенасичености – коли не треба, ради Бога, не треба нам нічого більше вигадувати й додавати до реальности, аби зробити її захопливішою, а дайте хоч якось упоратися з тою, що є, бо так уже, блін, захопила, що не продихнути…»
Оксана Забужко, письменниця,
авторська колонка для DW
Авторка
Тамара Горіха Зерня
Режисер-постановник
Ігор Білиць
Сценографія та костюми
Юлія Заулична
Пластика
Денис Григорук
Музичне оформлення
Олег Мишловський
Помічники режисера
Тетяна Когут, Костянтин Шелест
Доця
заслужена артистка України
Ромчик
заслужений артист України
Ольга
народна артистка України
народна артистка України
Борисович
заслужений артист України
Костянтин Ткаченко - завідувач трупою
заслужений працівник культури України
Аня, Офіціантка
Місько, Дядько, Лікар, Шаміль
заслужений артист України
Антон, Ополчєнєц, Кльоцик, Студент, Пасажир
Мама Антона, Сусідка, Пасажирка, Клієнтка
народна артистка України
заслужена артистка України
Марина, Лікарка, Жінка
заслужена артистка України